Лісові чародії (Газета “Вісті Ужгородщини”)

Обмін досвідом Ужгородських та Угорських лісівників
18.01.2015
Програма “На часі” 03.01.2015 року
01.02.2015
Показати всі

Лісові чародії (Газета “Вісті Ужгородщини”)

Лісові чародії

Ліс треба чути і серцем. Ходити по ньому не так, як по запорошеному асфальті. Тут все живе своїм таємничим життям. Скрипить старезний дуб, вітер колише ліщиною, щось грюкає, охкає. І хоч мені не вперше бувати в лісі, а якось лячно. Оглядаюся, де мій супутник. Лісничий Великодоброньського лісництва Володимир Войтович, довідавшись, що я боялася заблудитися, засміявся:

– Знаєте, у таких випадках треба зупинитися, перехреститися і страх  відпустить.

…Володимир Іванович родом з Хмельниччини, з Тополівки. Це ж треба, щоб навіть сама назва села наврочила хлопцю майбутню професію. Після закінчення Сторожинецького лісового технікуму приїхав  на Закарпаття. Починав у Великодоброньському лісництві техніком-лісівником, згодом став помічником лісничого. У 1981 році сам очолив лісництво. На той час вже закінчив Львівський лісотехнічний інститут. За сумлінну працю Володимир Іванович двічі нагороджувався Знаками «За бездоганну службу в державній лісовій охороні». Йому присвоєно звання лісничого першого класу, що є вищою відзнакою кваліфікації і ділових якостей. Від Державного комітету лісового господарства України має і інші нагороди.

У лісництві із 2200 гектарів лісу 1736  займає «Великодоброньський зоологічний заказник». Тут – сила-силенна птахів та звірів, ростуть дерева, яких не побачиш в інших регіонах України. А в розсаднику, яким так захоплюються  гості, можна побачити і тую західну, і гібіскус, і особливу горобину, барбарис Тунберга тощо.

А яких лише рослин тут не зустрінеш: білоцвіт весняний і літній, черемшу, горіх водяний, шафран Гейфелі. Є де  розгулятися і фауні: косулі, кабани, зайці, лисиці, ондатри, куниці почувають себе тут привільно.

– Недавно у нас з’явилися і бобри, яких раніше  не було, – розповідає лісничий. – Їх, певно, знесло водою з гір. Маємо з ними клопіт, бо обгризають дерева, нанесли коло берегів Латориці повно всякого непотребу, набудували  собі хатинок.

Таємничий ліс манить до себе у будь-яку пору. Кажу лісничому, що в місцевій школі його називають чарівником. Каже, що лісник Федор Годор, той дійсно чарівник.  Йому виповнилося 92 роки, багато бачив, багато чув, все життя працював у лісі. Починав візником. Багато гостей перевіз своїм возом по лісу. Кажуть, навіть самого Сидора Ковпака. Порядний був хлоп, казав, не цурався випити з простими людьми. Жив Федор Годор  в будинку на лісовому кордоні. Мав там теплиці, вирощував гладіолуси, робив віники з сорго, тримав свині, бички. Крім лісу, плекав сад. Ото справжній чарівник. Недавно лісничий провідав старенького, той радий був зустрічі.

 Мріє лісничий написати історію свого лісового царства. З фотоапаратом, а не з рушницею любить ходити лісом. Спостерігаємо за фазаном. Важко знайти іншого птаха, щоб був так яскраво розмальований. Особливо ошатне вбрання у  самців. У їхньому пір’ї поєднуються темно-зелені, жовтогарячі та фіалкові кольори. Немов казкова жар-птиця. Коли він свічкою злітає вгору – це щось особливе. В один час  тут було до 300 фазанів. Потім  випустив їх з вольєрів у природу.  А про чорних лелек, які водяться лише у Великій Доброні і занесені до Червоної книги, Володимир Іванович може розповідати годинами!

– Тихіше, зупиніться, – враз перервав нашу розмову лісничий. Чути було якесь попискування. То білки окупували верхівку дерева. Вони шугали то вверх, то вниз. Їхня метушня скидалася на чудернацький танок. Чути було то писк, то цокання. Враз двоє з них почали спускатися вниз, обіймаючи лапками стовбур, горбили спину. Передній наче підставляв спину задньому.

– Може, то в них весілля? – запитую.

– Ні, ще заскоро, – відповідає. – Це буде в березні, а поки, очевидно, вибирають собі пару. От найхоробріший  вже й знайшов, відбивши її від іншого.

…А цікаві історії продовжуються: і веселі, і сумні. Володимир Іванович пригадує, які колись в лісництві були олені-красені. Самиця дуже любила ходити в село. Як би її не закривали у вольєрі, завжди знаходила спосіб вибратися. Тоді всі її шукали. Слухалася лише Годора. Той сідав на воза і їхав за нею. І разом з конем поверталася втікачка додому.

Трапився і прикрий випадок. Одного оленя застрелив браконьєр. Войтович його сам розшукав. Той, припертий фактами, зізнався у скоєнні злочину.

Познайомилися ми  і з новим  заступником лісничого. Євгену Пиленку – 22 роки. Закінчив Львівський лісотехнічний інститут. Гордиться, що працює у  заказнику. Разом з лісничим, розповідає, як садили алею, присвячену Небесній сотні, оформляли 7-кілометрову так звану економічну алею про роботу лісництва. Побували на плантації, де на п’ятдесяти сотках ростуть новорічні ялинки. Перед Новим роком особливим клопотом для майстра лісу Олександра Келемена було причіплювання бірок до вирубаних ялинок.

…Хоч грудневий день не потішив ні сонцем, ні морозцем, ні снігом, але приємних вражень від того не стало менше. Як у природі нема поганої погоди, так і ліс у будь-яку пору року дарує  гарний  настрій, здоров’я. Тим більше, якщо там працюють справжні чародії.

…Через декілька днів засніжило. Під білою пухнастою ковдрою заснули ліси. Збирається звірина коло повних годівниць. А лісові чародії не намилуються зимовою казкою. Краса ж бо яка!

Посилання на статтю:

http://www.vistiuz.com/ua/view.php?id=2035

Марія Підгорна

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *